Богданова Наталья,
Россия. Москва
Господь принял меня в семью Своих детей в 1999 году. Работаю врачом.
Несколько лет своими стихами говорю людям о любви Христа.
За все, что было, есть и, конечно, будет в моей жизни благодарю моего Спасителя! e-mail автора:bogdanova_n@list.ru
Прочитано 2505 раз. Голосов 4. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Бывает часто самоправедность не даст,
Свои стопы направить ко Иисусу,
И отвергая Божий глас,
Не выглядеть,Как рыба саломон на суше. Комментарий автора: Спасибо, Женя!
Леонид
2011-02-16 11:56:42
Спасибо, сестра Наталья, за прекрасный стих. Да, хочется помочь, но ,,двери закрыты" бывают порой на 100 запоров греховных...
Помню, в 2007г. посетили с женой Россию. В Питере напротив Исаакиевского собора на лавочке розговорились с почтённой пенсионеркой, которая в бытность СССР была большим спортивным ,,боссом" в Ленинграде. Когда я заговорил о её душе, о необходимости подготовиться к встрече с вечностью и Богом - тут-же наша бывшая партийка засуетилась, говоря:,,Извините...мне ещё в магазин купить кое-что надо",- и дала ходу. А хотелось помочь... Комментарий автора: Да, к сожалению эта картина нередка...
Иван Онюшкин
2011-02-18 14:25:58
Грешные не имеют разума, а только ум. Их мудрость - глупость. Комментарий автора: "Что общего у света с тьмою?"
Надежда
2011-02-22 06:16:02
Знакомо,Наташа. Иногда чужая боль как своя! Действительно, так Господь хочет помочь другой душе, побуждая нас чувствовать боль другого и молиться. Хороший стих.Спасибо. Комментарий автора: Предадим все в молитве в руки Божьи!
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.